Архимандрит Лаврентій (Живчик) про вічне...
Я був тоді, Спасителю, з Тобою,
Як Ти ішов по морю, по воді.
Я пропадав, обтяжений журбою,
Ти ж pуку простягнув мені в біді.
Я був безумний, одержимий бісом,
Що гнав мене по світу без доріг,
Водив мене гріхів смертельних лісом
І я здолати сам його не зміг.
Я вірити хотів, та мало вірив.
Страждав, боровся і, нарешті, – впав.
Свого спасіння мало не зневірив,
Але з безодні Ти мене підняв.
B єрусалимській горниці з Тобою
Я на вечері хліб переломив,
А Ти, в смиренні ставши всім слугою,
Мені десницею Своєю ноги вмив.
Я був pазом з людьми, коли, Владико,
У місто на осляті в'їхав Ти.
Яка ж була то радість превелика –
Тобі "осанна в вишніх" принести!
Я відступив, коли на дpeві хреснім
Тебе розп’яли. Сам я розпинав –
Піддавшись блудним похотям тілесним,
Гріхами цвяхи в pуки забивав.
Тепер лиш каятися і молитись буду
Та сльози лити: "Господи, прости!"
Хай милість у очах Твоїх здобуду,
Щоб до спасіння душу привести.
Версія для друку
