Ода Богу
Десь там, позаду, залишилось «вчора»
З розчаруванням нездійсненних мрій;
Десь там, позаду, чорних днів потвора
Копала нори у землі сирій.
Десь там, позаду, зігнута тополя
Просила дня гарячого води.
Десь там, позаду, напівмертва доля
Ішла злиденно у чужі сади…
Десь там, позаду, я була без Тебе —
Летіла вниз, у прірву, навмання,
Позаду залишилось напівнебо…
Позаду залишилась напів’я.
Сьогодні Ти зі мною, дуже близько,
Твій теплий подих присипляє сум.
Твоя рука для мене — то колиска,
Твоє «люблю» висушує сльозу.
Десь там, позаду, залишилось «вчора»
З розчаруванням нездійсненних мрій.
Сьогодні я іду над мертвим морем —
Ти дав мені життя, Спаситель мій.
* * *
Я на причастя душу принесу,
Очищену вчорашнім покаянням.
І Церква задзвенить: «Гряди, Ісус!»
І Дух Святий утре з очей росу —
Безликий відблиск гордого світання.
Ковток вина і хліб — межи віки.
Минають долі, а Христос — триває.
Тече спасіння в Божі береги,
Горять прощенням випрані гріхи
І птах небесний благодать звіщає.
Я на причастя серце принесу,
Натомлене буттєвістю земною,
І, знаючи, що йде Господній суд,
Я на вівтар кладу себе усю —
Аж сто снопів здіймаються за мною.
Тобі
Твоя рука у мене на плечі,
Тепло очей квітневим сном розквітло…
О, я одна із багатьох катів.
Невже простив, омив палючим світлом?
Колись я упаду в наземний пил,
Мій дух до Тебе, милий Боже, злине…
Де зможу я узяти стільки сил,
Щоб зупинити сльози безупинні?
Фанатка сонця в тлінності свічі…
Ланцюжить страх, як металеві кліщі,
Твоя ж рука у мене на плечі –
Найменшої піщинки в світі вічнім.